І так, з чого ж почати. Мабуть з того, що я не ідеальна людина, не ідеальний чоловік для своєї дружини (принаймі мені так здається). Але за досить довгий час, думки, що не давали спокою мабуть вже визріли, й час їх випустити, щоб спробувати рухатись далі!
Так про що я? Про соціальну поведінку людей при пошуку роботи, чи звільненні. Кажуть є таке поняття як «soft skills», якщо хто не знав, то це навичка спілкуватись з колегами, та й взагалі людьми.
Чи вмію я спілкуватись з людьми, та знаходити спільну мову, для вирішення тих чи інших питань?! Я гадав що так, але здається, що ні. Принаймі на думку декого! Під цим «деким» я маю на увазі свого минулого роботодавця.
Кажуть, що казати щось погане про свого минулого роботодавця, то дуже кепсько, й вказує на те, що ви людина токсична, а от же з вами будуть проблеми. Брати на роботу таку людину зазвичай не хочуть, бо це може вдарити по репутації в майбутньому, якщо вона звільниться, бо вона порушить той крихкий «мікроклімат» в колективі!
Ось саме тут, в мене дещо інша думка! І байдуже, що це може вплинути на мої подальші плани з працевлаштування. Бо принаймні я буду чесний із собою та оточуючими (а от же й з вами, хто читає мій блог)!
Також під час написання цього матеріалу, в мене з дружиною відбулась розмова, про несправедливе поводження з боку роботодавців. Про її випадок я теж напишу наприкінці.
Тут би мала бути картинка з інструкцією про те, що ви можете зробити з своєю думкою про мене, але натомість буде біле пухнасте зайченятко =)
Отже, чомусь в зворотному напрямку, вважається нормальним, коли колишній роботодавець відповідаючи на запитання про колишнього працівника, всіляко каже все з негативом про нього. І в мене питання чому так? Можливо їм тяжко від того, що людина залишила їхню компанію, а бо ще чомусь. А от чомусь мені не можна казати правду, бо я автоматом токсична людина, а їм, якщо «тихенько», то це нормально!?
- Доброго дня, в вашій компанії працювала людина на ім’я …… (заміть крапок можете підставити своє ім’я), що ви можете сказати про нього?!
- Загалом може він і нормальна людина, але є багато нюансів, і перш ніж брати його до себе, 300 разів подумайте, чи треба вам то?
Десь приблизно так можна з фразувати той діалог, що відбувається між роботодавцями, або між колишнім роботодавцем та рекрутером. Але це діалог дуже спрощений.
Я розповім свою історію, а що ви будите думати про мене, то вже ваша справа.
В моєму резюме є досвід роботи довжиною в сім років, в компанії інтернет-провайдера, де я займав посаду керівника відділу технічної підтримки (слово «керівник» слід сприймати в лапках, далі я розповім чому).
Так от, все б нічого, досвід дуже великий, місцями веселий, інколи дуже кепський. Керівником як виявилось я був тоді, коли то було вигідно, чи зручно моєму тодішньому керівництву. Наприклад, коли потрібно було перед кимось постелити, та вирішити питання негайно й по вищому розряду, або коли потрібен був цап відбувайло! Це відповідь на питання «чому», нажаль для себе я зрозумів то надто пізно.
Десь вже на 6-му році роботи, чи може на 7-му, до мене прийшло прозріння, що я не 100 баксів щоб всім подобатись. Я людина, місцями можливо імпульсивна. І якщо на мене кричать, то я починаю захищатись. Якщо на мене вішати всіх собак, то я починаю виправдовуватись. Але я вмію признавати свої помилки, і якщо я не правий, я скажу це перший. Але якщо правий, то буду відстоювати свою думку до останнього!
Якщо річ йде про виконання великого об’єму роботи однією людиною, то не потрібно чекати відмінної якості, бо є таке поняття як «людський фактор». Всі ми можемо помилятись. Деякі помилки можна виправити, а деякі ні.
Кількість, не завжди якість! (с) Аксіома
Так як людей в компанії працювало на той час не багато, то й самому доводилось працювати на лінії підтримки. Були задоволені, люди, а були й обурені, що відповідав не так, чи зверхньо, або ж агресією! І все б нічого, але коли тобі кажуть що ти погано працюєш, і за одну обурену людину, закривають очі на десятки задоволених. Як казала старуха Шапокляк «гарними справами прославитись не можливо»!
Привиду приклад. Одного разу люди почали запитувати, який WiFi роутер їм краще придбати, чому саме цей і так далі. Зважаючи, що це не зовсім компетенція працівників технічної підтримки, бо вони не продавці, хоча досвід дозволяє дати пораду. Але виключно з суб'єктивної точки зору. А в період весняних гроз, вони несли ті роутери до нас, інколи за порадою, інколи з претензією, мовляв «воно не робить, чому?! Ви ж казали то класний девайс». Причина банальна, вони виходили з ладу в наслідок електромагнітного наведення по кабелю під час грози. Простіше кажучи, вдарила блискавка, пішла перенапруга по мережевому кабелю. Або деякі моделі роутерів мали досить криву прошивку, в результаті чого, вони працювали зі збоями, або були винуватцями ARP spoofing.
Тому мною було прийняте рішення домовитись з одним з магазинів. Зиску з цього не було, а як думалось буде лише користь. Попередньо звісно ж отримавши згоду від керівництва. Але згодом, керівництво вирішило, що на цьому можна заробити грошенят, а технічна підтримка буде в ролі продавців консультантів. Стали змушувати пропонувати як додаткову послугу, ті самі роутери. Ні воно звісно гарно коли є сервіс «all inclusive», ал ж!
На моє «фе» з цього приводу, мені сказали в досить грубій формі, що я отримую зарплату тут лише завдяки тому, що продаю ті самі роутери. І якщо я хочу й надалі її отримувати тут, я мовчки повинен їх продавати. Досить двояка ситуація, з одного боку сервіс, а з іншого зважаючи на деякі юридичні аспекти (які саме, я казати не буду), не зовсім. На мій погляд витрачати час на обслуговування побутових приладів (діагностика, налаштування та інше), не найкраща ідея для Інтернет провайдера =)
Як я вже казав, я вмію признавати помилки коли не правий, тому й передзвонював людям та вибачався, іноді навіть коли був правий, але все одно доводилось вибачатись, бо «імідж компанії» як казало керівництво. Але я теж людина, про це слід пам'ятати.
Останньою краплею, був інцидент, коли зателефонувала неадекватна людина з претензією, що в нього не працює Інтернет, а на спробу з’ясувати причину, сказали «ти шо доктор х….і ти лечішь, давай сука жмі на кнопку, что бі сейчас все работало дебіл». День був так собі і чути таке під кінець, було не дуже приємно. Перед тим як покласти слухавку, я послав того чувака (ні про те не жалкую, перш за все я людина, і маю право на повагу до себе). Але те чудо прийшло, й врізало мені добряче, а керівник стояв та дивився на це спокійнісінько. А от коли побачив в мене, в руці гострого предмета, і що я йду на тіло в двічі більше ніж я, вирішив втрутитись! Тобто якщо б’ють співробітника, то ок, а далі вже кепсько, бо пахне криміналом! Так, я не правий, я повинен був покласти слухавку, а потім виматюкатись. Але сталося як сталося. Єдине що з того було гарного, так це те, що я офіційно добився права для відділу робити зауваження абонентам, якщо ті починали хамити, та класти слухавку без попередження, й на далі не надавати консультацій таким людям. Але моя думка про керівництво почала стрімко падати.
Десь за три місяці до звільнення, коли на вечірніх зборах з приводу якості роботи, мені сказали що я винен в багатьох ситуаціях, я спалахнув, й сказав директору «Ти чого не мене кричиш? Я тобі дозволяв на мене кричати? Одна з ситуацій моя, але я про неї вам казав, як і те, що питання вирішене і всі задоволені, а от інші, це косяки інших», й перерахував імена! Такого я від себе не очікував. А потім додав «Бо коли так я керівник, а як я хочу виріши проблеми самотужки, то ви мені кажете, що сядь мовчки, ми самі вирішим як і з ким бути!». Директор такого не очікував, але став тримати зуба на мене, бо звільнити в принципі й було за що, але не дуже вигідно мабуть. Нас перевели на контрактні відносини, і з тими хто ставав не корисний, або не вигідний, їх не продовжували. Далі в один з сонячних днів 2019 року, мене викликали в кабінет й сказали наступне «В мене до тебе є претензія, точніше не претензія. Коротше кажучи, я не знаю як це висловити, тому я зараз поїду до Києва, а як повернусь я поміркую як це сформулювати, і ми з тобою знову поговоримо». Ну таке собі! На спробу з’ясувати, в чому я знову винен, мені відмовили. Тому я прийняв рішення звільнитись. Ну прийняв то й прийняв, але є одне «НО», керівництво було на передодні в відпустці, а по приїду не поспішало як вони казали «формально» підписувати з нами контракти. Тому в принципі, я вже був з тиждень як «формально» безробітний, тому й поставив перед фактом, що від завтра в них не працю, раз я їм не підходжу. Шах і мат. І тут почалося.
Я довго не міг зрозуміти, чому я не міг знайти собі роботу, як по місту так і у Києві, доки до мене дійшло, на співбесідах іноді казали, мовляв можуть зателефонувати на минулу роботу, щоб поцікавитись про те який я.
До поки одного разу мені не зателефонувала колишня співробітниця тієї ж компанії, що вийшла на пенсію, з фразою «А ти знаєш, я тут не так давно бачила отого співробітника, так він сказав, що тебе звільнили, бо ти псих, хамло. Та й взагалі так тобі й треба!»
І тут я прозрів. Через кого я не можу знайти собі гідну роботу! Далі все підтвердилось ще раз, десь через рік, коли я все ж влаштовувався на теперішню роботу за посадою «Junior .NET Developer». Мені зателефонував товариш, що працював там (та й зараз працює разом зі мною), й прямо спитав «Що ти вже знову зробив ….., бо вони знову поливають тут тебе брудом, і кажуть що краще не брати». На хвилинку, вже був майже кінець 2021 року. Вже більше як два роки я там не працював, а був їм наче кістка по серед горла =)
Можливо, якщо б я залишився, вислухав претензії до мене, потім повідомим про звільнення, пропрацював там два тижні. То все було б інакше. Але «знав би де впадеш, соломки підстелив би».
В якості ліричного відступу скажу, що я вибачився за те як я звільнився перед вже колишнім керівництвом, але то все було марно, мене, як показав час не пробачили, й на роботу назад не взяли 😂
Так карма чи репутація?!
Загадка:
Чому їм можна, бо вони можуть, і це ок! А тобі ні, бо ти токсична людина автоматом!?
А що ж зараз? А зараз я маю упереджене ставлення до себе, прискіпливе відношення до всього що я роблю, з боку теперішнього керівництва! Занижену самооцінку, не дивлячись на те, що багато чого по відношенню себе до самого себе, я переглянув після тяжкої хвороби.
Ось це моя історія, вважати мене токсичною людиною, чи ні, вирішувати вам. Я не ідеальний, але намагаюсь ним бути в свої 38. Бо маю надію, що моя мрія переїхати до Києва й влаштуватись там на роботу, все ж здійсниться після закінчення війни.
Як було зазначено на початку, дружина згадала один випадок, що стався з нею на роботі. Їм потрібно було виплатити грошовий переказ людині, що було зроблено. А потім з’ясувалось, що ця людина повинна була отримати його в іншому місті, і там їй його теж виплатили (недбалість, не достатня комунікація, шахрайство, все як ви полюбляєте в новинах). А виплата того переказу в іншому місці, відбувалась в той час, коли моя дружина була на лікарняному. Під час службового розслідування, було з’ясовано, що в іншому місті, його не мали права виплачувати! Але щоб не морочити собі голову, пішли по коротшому шляху, винні ті, хто виплатив його першими. І те, що винні інші, з іншого відділення, то все до сраки дверці =)
Якщо ви рекрутер, та дочитали до цього моменту, то в мене єдине прохання, не робіть упереджених висновків, не вислухавши обидві точки зору! А ще краще, не збирайте плітки, дивіться на здібності людини під час співбесіди.